Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

Терлецького О.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - ГУ юстиції) про визнання дій протиправними та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції (далі - Держвиконавець) щодо винесення постанови про накладення штрафу від

5 серпня 2014 року ВП № 39201880; скасувати вказану постанову.

На обґрунтування позову зазначило, що органи ПФУ не забезпечені коштами для здійснення виплати за рішенням місцевого суду. Сума заборгованості залишається невиплаченою до отримання необхідного фінансування з Державного бюджету України відповідно до статті 63 Закону України від 28 лютого 1991 року

№ 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

Суди встановили, що відповідно до виконавчого листа Деснянського районного суду міста Чернігова, виданого 25 жовтня 2011 року у справі № 2а-3413/09, управління ПФУ зобов'язано здійснити з 1 серпня 2008 року перерахунок та виплату Гасанову Ісі Теймуру-огли державної і додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статтей 50, 54 Закону № 796-XII із розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно, що обраховуються з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

На підставі виконавчого листа та заяви стягувача, керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), Держвиконавець 31 липня

2013 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, якою позивачу було встановлено строк до 7 серпня 2013 року для добровільного виконання рішення суду.

Постановою від 5 серпня 2014 року Держвиконавець наклав на боржника штраф у розмірі 680 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 14 жовтня

2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 грудня 2014 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, управління ПФУ зазначає, що в доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 75, 89 Закону № 606-XIV. Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява управління ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.

У наданій для порівняння постанові Вищий адміністративний суд України виходив із того, що невиконання судового рішення органом ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Натомість у справі, що розгядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність фінансування на виконання судового рішення не є поважною причиною невиконання рішення суду.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення Закону № 606-XIV.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15).

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, усі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з ухваленням відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 243 КАС нового судового рішення.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов управління Пенсійного фонду України в

м. Чернігові задовольнити.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області щодо винесення постанови про накладення штрафу від 5 серпня 2014 року ВП № 39201880 та скасувати зазначену постанову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький